На «сон грядущий», у вівторок ввечері країна полегшено зітхнула. З обранням спікера двомісячний, післявиборчий цейтнот зрушив з мертвої точки. У народу появилася надія, що минулорічного жаху, коли країна майже протягом півроку від березня по серпень жила у підвішеному стані,  цього разу не повториться.

Тоді Україна була розіпнута у шпагаті, поки Віктор Андрійович думав, вагався, хитався, чухався і  боявся, аж поки не повернув із небуття Януковича і вручив йому владу у державі. Схаменувся через наступних півроку, аби через  розпуск парламенту відправити його туди, звідки взяв.

Злі язики теревенили, що цього разу Ющенко знову намірився кинутися в обійми послідовників «пророка» Аліка Грека. Однак,  фани Віктора Андрійовича вівторкового вечора могли показати цим гірким оракулам дулю.

Даремно, ви каркали, мовляв, про невиправну продажність «месії» - он його висуванець акурат демократичною коаліцією посаджений у спікерське крісло. А далі – вже діло техніки і буквально кількох днів, аби призначити прем‘єра і уряд, та й – негайно до роботи у змордованій гризнею кланів країні.

 Палкі любителі Віктора Андрійовича могли помахати під носом всіляким там песимістам першоджерелом від щонайпершої особи. Адже президент не далі, як 9 листопада, у славні роковини Великої помаранчевої капіталістичної революції, поклявся, як на Біблії: «Я запевняю, що на президентському столі довше однієї доби пропозиції, що я одержу від більшості, не затримаються з погляду подачі кандидатури на посаду прем‘єр-міністра».

Отак от чорним по білому – «не більше доби» - «з погляду подачі кандидатури на посаду прем‘єр-міністра» і «на президентському столі».

Але минуло справді не більше доби, як із-за того самого столу наш доморощений Зевс луснув, як грім з ясного неба. Пам‘ятаєте, Шуріка із «Кавказької полонянки»: «Свадьбы не будет!»

Віктор Андрійович знову посилає неньку через ліве плече на праве вухо. Замість того, щоб дати коаліції врешті  сформувати уряд, він пускає некеровану в.о. державу по новому великому колу. Виявляється, перед формуванням уряду, що мало би забрати кілька днів, він пропонує прийняти кільканадцять законів, що забере кілька місяців.

Навряд чи протягом грядущих століть майбутні президенти переплюнуть Ющенка у справі загартування рідної України. Із садистським завзяттям він невтомно гартує її безвладдям і хаосом, якого не існує у жодній країні світу.

Адже як не було гірко президенту Польщі відправляти у відставку рідного близнюка-прем‘єра, він миттєво висунув на його місце того, хто має там бути за результатами волевиявлення. Наш же бджоляр чхати хотів на це волевиявлення. Він чхати хотів на Україну, яку знову підвішує у безвладному стані.

Якщо його черговий акт садизму над власною державою триватиме за тим же графіком, що й минулого року, єдина нині на континенті країна без уряду зможе отримати його не раніше, ніж у березні.

Як тут не згадати відомий анекдот. У полон до дикого африканського племені потрапили троє – англієць, француз і українець. Вождь племені із дипломом випускника університету імені Ратріса Ломумби постановив бранцям, які прагли на свободу, вибрати одну із трьох умов – з‘їсти мішок солі, підставитися задком перед усім дебелим чоловічим складом племені або заплатити 10 євро.

 Англієць виписав чек на означену суму і пішов з Богом. Француз виписав чек і пішов на волю. Скупий українець почухав хитру потилицю і взявся за сіль. На половині мішка його вивернуло. Тоді поліз у стадо самців. Після половини контактів йому очі повилазили на лоба. Тоді він, весь змордований, вийняв неохоче  з кишені десятку і пішов слідом за євроінтеграторами.