Паралелі між першими кроками Кучми і Ющенка

14.02.2005 16:58

Імідж політика-реформатора, який проголошує своїм головним завданням виведення країни з економічної, соціальної і політичної кризи, в українській політиці не новий.

Саме завдяки обіцянкам подолати корупцію, зробити 1995-й рік роком економічної стабілізації, а 1996-го досягти економічного зростання, Леонід Кучма був обраний 10 липня 1994 року президентом України. Серед його „соціальних” обіцянок була регулярна і повна виплата заробітної платні і пенсій. Про те, що ці обіцянки реалізованими не були, свідчить хоча б той факт, що у риториці нового президента, Віктора Ющенка звучать ті самі слова: „т е, що було незаконно приватизовано, повернеться на круги своя ”, „ міліція не братиме хабарі! ” та „я стимулюватиму будь-кого, хто інформуватиме про таку незаконну діяльність в органах правопорядку ”, „б ез покарань ситуацію не виправити ”.

Під час виборчої кампанії і у своїх перших публічних виступах в якості президента України 1994-го року Леонід Кучма намагався показати себе активним борцем із корупцією і організованою злочинністю. Уже 21 липня 1994-го року, практично відразу після своєї інавгурації, яка відбулася 19-го липня, він видав указ „Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби із злочинністю”. До 10 серпня 1994-го відбулися три зустрічі президента Кучми з представниками правоохоронних органів, від яких він вимагав припинення корупції, скорочення чисельності підрозділів МВС. Охоронців порядку, як зазначав Кучма, майже скільки ж скільки ж, скільки солдатів Збройних сил України.

Так само, як і Ющенко під час перших публічних виступів, Кучма говорив тоді про те, що „не буде полювання на відьом, а кожен отримає по заслугах”.

Уже в жовтні 1994-го преса повідомляла про успішні антикорупційні операції правоохоронців: зокрема, операції стосувалися керівництва спільного підприємства на Вінниччині, яке з державних коштів підприємств під виглядом кредитів переказало за кордон понад $2 млрд., викриття фірми „Фортуна”, котра нелегально вивозила з України до Росії невраховані на виробництві спиртні напої.

Державне видання „Голос України” у жовтні 1994-го повідомляло, що в СБУ є списки всіх податкових боржників, а відтак боротьба з корупцією проходить ефективно. Більше за те, у цьому ж номері газети „Голос України” заступник прес-секретаря СБУ Віктор Вареник повідомив про громадянина Колумбії, котрого українські правоохоронні органи затримали в Борисполі з 6,4 кг кокаїну. Нарешті не можна забувати справу колишнього в.о. прем'єр-міністра Юхима Звягільського, який 1994-го, після приходу до влади Кучми, виїхав до Ізраїлю. Матеріали українських газет змальовували його як безсумнівного злочинця (причому без жодного судового рішення).

Усі події, що відбулися потім, дозволяють говорити, що президент Кучма почав створювати свою власну систему відносин між органами влади, бізнесом і політикою, в якій правоохоронні органи діяли найчастіше для викриття певних, невигідних та непоступливих йому підприємств, політиків тощо. І те, що „небезпечних масштабів набуває некероване розшарування населення – накопичення багатства в одному полюсі і все більше зубожіння в іншому” (із звернення Кучми до Верховної Ради 11 жовтня 1994 року) справдилось саме за його правління. До речі, першим „дзвінком” стало те, що Юхим Звягільский не просто повернувся до України, але й був обраний до Верховної Ради.

Початок роботи нової урядової команди на чолі з Ющенком у кадровій політиці можна порівняти з першими кроками президента Кучми трохи більше, ніж 10 років тому. Це стосується, зокрема, реструктуризації керівництва МВС і СБУ (зокрема, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко ініціював відставку всіх заступників міністра внутрішніх справ, тепер у нього буде лише один перший заступник та 5 заступників; голова СБУ Олександр Турчинов звільнив 10 лютого 2005-го трьох глав обласних управлінь Служби безпеки України).

Вимога прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, щоб за кожну сферу відповідало лише одне міністерство, а не низка урядових структур, так само бере початок під час перших кроків Леоніда Кучми на посаді президента.

Перегляд дотримання умов та зобов'язань власників „Криворіжсталі” (а не реприватизація, як це часто називають) може нагадати боротьбу з тіньовою економікою часів „раннього” Кучми.

 

У цьому контексті можна згадати і публікацію „Л.Кучма проти косметики, Л.Кучма за реформи” („Голос України”, 12 жовтня 1994 року).

 

Один з головних акцентів діяльності уряду Юлії Тимошенко –допомога в розвитку малому і середньому бізнесу, зменшення податкового тиску на підприємництво.

Стратегічним пунктом політики президента Кучми була „перебудова податкової системи у напрямку її глибокої лібералізації, зменшення податкового пресу...стимулювання виробництва і підприємництва” (зі згаданого звернення президента Кучми до Верховної Ради).

Іншим стратегічним напрямком роботи нового президента Кучми і його команди проголошувалося „утворення відкритої економіки і входження України у світовий економічний простір” .

 

Президент Віктор Ющенко у виступі на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи 4 лютого 2005-го року заявив: „ Вже протягом найближчого часу ми розраховуємо отримати статус країни з ринковою економікою, а до кінця 2005року приєднатися до СОТ і укласти з Європейським Союзом Угоду про створення зони вільної торгівлі ”.

Президент Леонід Кучма неодноразово виступав за „наведення порядку у виконавчій владі”. Те саме спостерігаємо сьогодні: Кабінет міністрів ліквідував 14 органів влади, які тепер будуть представлені департаментами в складі міністерств, у всіх міністрів та голів обласних і районних держадміністрацій буде один перший і три простих заступники тощо.

 

Аналогії можна побачити не тільки у фіскальній та кадровій політиці другого та третього президентів.

Президент Віктор Ющенко розпочав свою діяльність на посаді з візитів до Москви, Страсбурга (резиденція Ради Європи), Польщі (Освєнцім-Краків), Давосу (щорічний світовий економічний форум). Результати цього представницького туру можна оцінювати як втішні. Одним з результатів стало, зокрема, те, що Сполучені Штати заявили, що розглядають питання про скасування сумновідомої „поправки Джексона-Веніка” і виділяють в якості державної допомоги Україні більше за 100 мільйонів доларів, найбільше серед усіх країн СНД („Кореспондент”, 12 лютого 2005 року).

 

Дуже схоже розвивалися події і у 1994 році, коли пройшли зустрічі президента Леоніда Кучми з фінансистом Джорджем Соросом (обговорювалась допомога Фонду Сороса Україні), з директором-розпорядником Міжнародного валютного фонду Мішелем Камдесю (котрий 27 липня 1994-го року на прес-конференції у Києві заявив, що „Ми готові надати допомогу у розробці програми [реформ], і в її узгодженні, і в фінансуванні реформ”), з представником США Джеком Хеллером (обговорювались питання інвестицій в українську економіку). 2 серпня 1994 року України відвідав віце-президент США Альберт Гор. Усе це сталося протягом перших кількох тижнів перебування Леоніда Кучми на посаді президента. Саме Леонід Кучма у далекому 1994-му році проголосив курс на європейську інтеграцію, обіцяючи, що Україна розвиватиметься, як Польща та інші сусідні держави. У той же час він проголосив Росію „стратегічним партнером”.

 

Перші три місяці свого правління Леонід Кучма називав „періодом накопичення сил”. За цей час він ґрунтовно опрацьовував радикальні економічні та соціально-політичні реформи, а вже дальше планував рішучі дії.

 

Натомість президент Віктор Ющенко за 100 днів свого правління планує отримати уже певні конкретні результати. Через 100 днів з дня призначення кожен міністр уряду Юлії Тимошенко звітуватиме про результати своєї діяльності. Ющенко дає дуже мало часу для „накопичення сил”, і це зрозуміло: до початку дії конституційної реформи залишилися лічені місяці.

 

Спільного у діях Кучми у 1994-му році та Ющенка у 2005-ому досить багато. Навряд чи варто говорити про „імітацію” дій Кучми Ющенком. Можна лише констатувати, що за десятиріччя „епохи Кучми” усі проблеми, які він обіцяв розв'язати, залишилися невирішеними.

Водночас за Ющенком – моральна відповідальність за помаранчеву революцію („ Щоб ми не зрадили тих людей, які сиділи як горобці на дахах кіосків, коли тут у Сумах проходив 120-тисячний мітинг ”), і мета його – „ якнайшвидше дійти до людей. І найбільша вдячність, якщо люди скажуть, що жити стало краще ” . Суспільні настрої навряд чи дозволять Ющенкові повторити шлях його попередника (зокрема, відхід від проголошеної боротьби з корупцією до відвертої опори на „клани”). Особливо це стосується відповідальності за декларації.

Галина Титиш, МЦК

Новости по теме


14.02.2005 16:58Паралелі між першими кроками Кучми і Ющенка

01.04.2000 01:01Украинские выборы Президента: октябрь-ноябрь 1999

15.06.1999 16:54Президентские выборы: прогнозы в начале старта

03.06.1997 16:42Директор республики