ЛЕГЕНДАРНІ ЧАСТИНИ НАШОЇ АРМІЇ: 79-А МИКОЛАЇВСЬКА ДЕСАНТНА БРИГАДА

09.10.2015 12:59

Сьогодні мова піде про Миколаївську 79-у окрему аеромобільну бригаду, бійці якої пройшли майже через усі визначальні бої війни на Донбасі.

 

79-а окрема аеромобільна бригада була створена в липні 2007 року шляхом експериментального об'єднання 79 аеромобільного полку з 11-м полком армійської авіації. Колишня радянська 40-а окрема десантно-штурмова бригада переформована у аеромобільну бригаду.

У 90-х роках переформована на 79-й окремий аеромобільний полк. Десантники 79-го полку брали участь у низці миротворчих операцій в країнах колишньої Югославії (Сербія, Косово, Македонія, Чорногорія), Сьєрра-Леоне, Іраку, Ліберії.

Десантники 79-ї бригади неодноразово показували приклад грамотного виконання бойових завдань. Досвід, отриманий у ході численних міжнародних операцій з підтримки миру у гарячих точках планети, зараз активно використовується під час АТО.

Керівник бригади - Шандар Олексій Михайлович - полковник Збройних сил України. 8 вересня 2014 року - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений - нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

 

 

Героїчний шлях 79-ої окремої аеромобільної бригади у війні з Росією розпочався, як і для інших десантних частин, з оборони з боку Криму, згодом миколаївські десантники стали на оборону східного кордону, взяли участь в операції в видворення російських терористів із Слов'янська, далі - Савур-могила, Зеленопілля, Маріуполь, Дебальцеве, Аеропорт. Під час цих битв миколаївські десантники здобули славу по обидва боки від лінії фронту - українці дивляться на них з повагою і вдячність за подвиг, а ворог - зі страхом в очах.

Оборона на кримському "кордоні"

Війна застала Україну раптово - попри те, що українці десь на рівні підсвідомості готувалися до війни з Росією останні 24 роки, ніхто не був готовий до того, що Путін зважиться на це. Після анексії Криму постала загроза вторгнення "зелених чоловічків" на територію Херсонщини. Наші десантники першими піднялися на захист України.

Спогадами про "кримську оборону" поділився з depo.ua заступник командира взводу другої гаубичної батареї артдивізіону 79-ої бригади Андрій Хімічев із Запоріжжя, який потрапив на цю війну буквально з перших днів і був демобілізований в кінці березня цього року.

 

 

"Минулого березня нас покликали на збори - спершу на 10 днів, потім на 20, а потім вийшов наказ на 45 діб. Нас запорізьких у бригаді тоді було 56. Командир бригади виступив перед запорізькими новобранцями. Говорив відверто, "без купюр" - про низьку зарплату, про те, що не знає, чи будуть пільги по кредитах, про те, що армія погано оснащена. 10 чоловік встали і відмовились, їх без жодних претензій відправили назад у Запоріжжя.

Вперше гаубицю я побачив у квітні минулого року, попри те, що згодом мене поставили командувати трьома гаубицями. На полігоні три рази стрельнули, а потім поїхали спершу під Скадовськ (Херсонська обл). Думали, що вони з Криму підуть. Там ми вчилися стріляти - пристрілювалися, цілилися, але без вибухів, щоб не провокувати ворога. А потім гарячіше стало на Донбасі, і вже у травні нас перекинули в Донецьку область.

Коли їхали в бік Криму, у нас не було такого відчуття, що "буде війна". Ми їхали з твердим переконанням, що через 45 діб нас відпустять по домівках. Тоді й на Донбасі все не так загрозливо виглядало", - розповідає артилерист АТО.

Гранатометник другої роти першого батальйону 79-ої бригади В'ячеслав Зайцев, який згодом опинився в Донецькому аеропорту і тепер носить почесний атошний статус "кіборг", навесні минулого року разом з колегами по служби тримав оборону в Чонгарі на адміністративному кордоні з Кримом.

 

Як розповів В'ячеслав depo.ua, перші "армійські" труднощі виникли ще на етапі мобілізації - він добровільно прийшов у військкомат з наміром вступити до лав десантних військ, однак у військкоматі тричі відмовляли.

"Я працюю у національному заповіднику "Хортиця". Був науковим співробітником, а тепер завідую науковою бібліотекою. В кінці березня 2014 року потрапив у 79-у бригаду. Я пішов у військкомат ще на початку березня, але кілька разів отримував відмову. Спершу я мав потрапити у 25-у бригаду, тоді - у 55-у. В результаті опинився у 79-ій.

Я хотів служити у десантній бригаді, адже колись ще на строковій службі я служив у Болграді (Одеська обл.) в десантній дивізії - 1-а аеромобільна десантна дивізія. Десантники всюди перші і я хотів служити саме там.

Наприкінці березня я потрапив в бригаду в Миколаєві. 10-11 днів ми були в бригаді, готувалися, а тоді одразу виїхали до наших хлопців, які вже стояли на кримському перешийку. Зокрема моя друга рота першого батальйону потрапила на Чонгар. І там ми були до середини травня. Ми там допомагали прикордонникам патрулювати кордон. Їздили вишукували ДРГ. А в середині травня - вирушили на в Донецьку область, в Курахове", - згадує В'ячеслав Зайцев.

 

В перших числах червня сили АТО провели успішну операцію зі звільнення від терористів міста Красний Лиман неподалік від Слов'янська, в якому на той час засідав штаб терористичного війська на чолі з російський диверсантом Гіркіним. 5 червня над Красним Лиманом замайорів український прапор. Сили АТО готувалися до масштабного наступу.

Однак загострювалася ситуація на кордоні з Росією. Військові високопосадовці розводили руками, кажучи, що не можуть проконтролювати кордон і його постійно перетинають російські "добровольці", а проросійські терористи з початку червня 2014 року почали все частіше атакувати прикордонників.

Легендарні частини нашої Армії: 79-а Миколаївська десантна бригада - фото 2

Після вдалої операції в Красному Лимані бійці 79-ої бригади вирушили на оборону східного кордону. Протягом 4-5 червня терористи намагалися витіснити прикордонні загони з пунктів пропуску "Червонопартизанськ", "Довжанський" і "Червона Могила" в Луганській області, а 5 червня відбувся бій за пункт пропуску "Маринівка" на Донеччині. А 12 червня стало відомо, що в Україну вторглися російські танки.

Один з перших боїв за стратегічний об'єкт неподалік від кордону - це був бій за Савур-могилу 12 червня. Для взяття висоти стягнули сили 79-ої бригади та третього полку спецпризначення. Терористи з особливим завзяттям змагалися за висоту. В тому бою українським військовим не вдалося зайняти висоту. Послідовні атаки на бойовиків батальйону "Восток" не дали результату, тому українські десантники змушенні були відійти в район КПП "Маринівка". Надалі командуванням ЗСУ було вирішено обійти цей об'єкт з півночі, аби вивести сили на лінію Дякове-Зеленопілля-Довжанський. Мета - перекрити кордон з Росією і припинити неконтрольований рух людей та військової техніки через нього.

"Після Красного Лиману 23 червня ми швидко висунулися вздовж кордону аж до Ізвариного і Краснодону. Ми звільняли пропускні пункти, зокрема "Довжанський". Стояли біля "Ізвариного" і мали разом з третім полком спецназу звільняти "Ізварине", але починаючи з 4 липня, нас почали (вперше) дуже активно обстрілювати "Градами" з російської території, почала бити російська артилерія. Від Ізвариного ми були змушені відійти. А перший батальйон без нас потрапив у пастку під Зеленопіллям. В Зеленопіллі загинули 20 наших хлопців. Ми відійшли під Дякове і там тримали оборону, не пропускали російські колони", - розповів "кіборг" В'ячеслав Зайцев.

 

21 липня десантникам з 79-ї бригади вдалось прорвати оточення і вивезти в тил своїх поранених. Один з офіцерів четвертої роти 2-го батальйону організував вихід поранених на 6 БТР - всього вийшли 75 бійців АТО - значна частина з них були пораненими.

"21 липня вивезли поранених з висоти "Браво". Це був прорив. Ця висота - це переправа. Єдине місце через яке ми могли вийти. Тому хлопців там постійно обстрілювали з "Градів". Більше навіть, ніж нас. Нам добряче діставалося, а їм... З терористами не домовлялися - прорвалися на БТРах. Вся рота "Граніта" вийшла", - згадує Андрій Хімічев.

Обережно! Ненормативна лексика!

 

 

"Тот самый день, та самая операция по выводу 75 раненных из окружения.
Счет на минуты, мы явно засветились проходя по нулю. Ждали своих, ждали что нас накроют, ждали-ждали-ждали. И слушали наш эфир. 4 минуты упоительного армейского мата. Шли 6 БТР, джип разведки и УАЗик с оружием и припасами. На понтонной переправе УАЗик сдох", - розповів Юрій Бірюков, коментуючи ще відео, яке він оприлюднив через кілька днів після події.

 

 

"З Ізвариного ми вийшли 31 липня. Ми вийшли з оточення тоді і були в так званому "Південному котлі".

Висота "Браво" - це другий батальйон. Звідти вийшли 7 серпня. Я добре пам'ятаю цю дату, бо саме тоді я перше написав у "Фейсбуці", що воюю на війні. До того я дружині писав, що весь цей час охороняю колони на Херсонщині", - розповів "кіборг" В'ячеслав.

 

"Кожну ніч "посипали" з російського боку - це були провокації, щоб почати повномасштабні бойові дії. Але нам дали наказ не стріляти у відповідь. Хоча важко назвати просто провокацією те, що зробили там росіяни. Ми 22 дні були в оточенні, і кожну ніч нас накривали з "Градів", з САУ, танків, а міномети тоді взагалі сприйматись як петарди, ми на них і уваги не звертали. Розбили тоді всі наші гармати.

Рідні не одразу дізналися, що я в оточенні, а тільки, коли Юрій Бірюков почав бити на сполох, вимагаючи від вищого військового командування докласти всіх зусиль, щоб вивести хлопців.

Ми б проривалися у будь-якому випадку. Для виходу нам дали "зелений коридор" і точно так же, як в Іловайську, - перша колона пройшла, а коли зібралися основні сили, це чотири бригади 79, 55, 24 і 72, і прикордонники - більшість з них просто діти - перелякані, кидали машини і зброю. Наші потім підбирали це все і віддавали їм. І нас почали розстрілювати", - згадує Андрій Хімічев.

За його словами, до обстрілів бійців АТО з російської території часто залучали колишній українських військовослужбовців-зрадників, які після анексії Криму присягнули на вірність Росії.

"Поки ми стояли біля кордону по нас стріляли військові, які залишилися в Криму після окупації та присягнули Росії. Це підтверджують наші командири, які впізнали "на тому боці" своїх колишній колег. Їх "замазували кров'ю". Зрадників ніде не люблять. Російські офіцери навіть не хотіли обідати за одним столом з ними".

 

В оточенні нашим військовим було неймовірно важко - по них стріляли з двох боків - з російської території та з української, окупованої терористами. Провізію та боєприпаси військовим скидали з літаків, однак не завжди була можливість її забрати. Бувало, що у хлопців по кілька днів не було їжі та води.

"Командир нашого взводу - із Сум, мобілізований, раніше працював у міськраді, і зараз продовжує. Його визнали непридатним для служби - цілий букет болячок, виразка шлунку, хворе серце, спина. Бійці його дуже поважали, бо він був одним з небагатьох "бойових" командирів. Він прораховував цілі, маршрути... Завдяки йому ми вижили. Ми міняли позиції. Він мав неабияку славу в колах ворога - нас боялися. Якщо інші хлопці розповідали, що над їхніми позиціями за добу пролетіли 2-3 безпілотники на всій території, то у нас - тільки над нами - по 10-15 щоденно. Ми навіть один збили, коли в оточенні були", - згадує артилерист Андрій.

 

11 серпня, як згадує В'ячеслав Зайцев, його підрозділ повернувся у Миколаїв.

"Нам дали 10 днів на доукомплектування. 24 серпня, ми повертаємося, але вже в Краматорськ. Звідти ми їздили в окуповану частину за Маріуполь. Там ми помстилися за Іловайськ. До речі, кажуть, що завдяки нашій присутності там не взяли Маріуполь", - згадує він.

Маріупольський "рейд помсти" за Іловайськ

Про цю операцію було відомо небагато.

29 грудня минулого року президент Петро Порошенко заявив, що про "Іловайський котел" ніхто не забув, і розповів про "рейд помсти" української армії одразу після тих подій.

За його словами, після віроломного вторгнення російських військ 25 серпня українські армія організувала спеціальний рейд, в ході якого "покарали сотні убивць, які розстрілювали наших хлопців".

"Ніхто Іловайск не забув і не забуде. За Іловайськ уже покарані сотні убивць. Знаєте коли?.. 3 вересня ми зібрали все, що у нас тут тоді було: дві тактичні групи 95-ї та 79-ї бригад. І під керівництвом начальника Генштабу Муженка більше 1 200 українських десантників і штурмовиків пішли в рейд по тилах Іловайська. І покарали: сотні вбивць або залишились лежати, або поїхали додому у цинку", - розповів Порошенко.

Зазначимо, на початку вересня у медіа активно ширилася інформація, що 3 вересня російським військовим, що вторглися на територію України дали наказ взяти Маріуполь. Але, як бачимо, Маріуполь і досі залишається українським.

Легендарні частини нашої Армії: 79-а Миколаївська десантна бригада - фото 13

"Фітнес" на передовій Фото: Ілля Шполянський

Аеропорт - від "м'ясників" до "кіборгів"

Оборона Донецького аеропорту тривала 242 дні і стала символом героїзму українських військових. Пліч-о-пліч з іншими підрозділами стояли на обороні аеропорту і десантники 79-ї бригади. Якщо терористи їх і до того побоювались, то після боїв за цей об'єкт наші військові з аеропорту отримали прізвисько, а певною мірою і неформальне звання, "кіборги".

Наганяли на "сепарів" страху миколаївські десантники ще задовго до того, як стали "кіборгами" - в перші місяці від початку АТО.

"На тому боці" у нас було прізвисько м'ясники. По раціях вони передавали, коли колони наші йшли: "Не чіпайте 79-ку. Там всі кантужені. Одних обстрілюєш, і вони ховаються, а ці навпаки". У нас ніхто не відступився, навіть у найважчі моменти. Зараз в інших бригадах судять дезертирів - у нас ніхто не перейшов кордон, не здався", - згадує артилерист Андрій.

 

Гранатометник В'ячеслав Зайцев двічі був поранений - перше поранення отримав в Донецькому аеропорту, друге у боях за Дебальцеве. Як згадує "кіборг", на поїздки в аеропорт у цій війні йому "щастило".

"Наприкінці вересня наш батальйон (1 батальйон) зайшов в аеропорт  - Піски, Тоненьке. А перші серйозні втрати в аеропорту в нас були 28 вересня. Третя рота першого батальйону потрапила у пастку 28 вересня. Це навіть не пастка - два БТРи виїхали на ворожу позицію. До терміналу аеропорту вся техніка їде вночі, без світла і на великій швидкості. Водій помилився і вони виїхали просто на російський танк. Тоді розстріляли 2 БТРи, загинули 9 хлопців, зокрема і наш запорожець Саша Півоваров.

Своє перше поранення на цій війні я отримав в аеропорту на початку жовтня. Далі короткострокова відпустка по пораненню. Тільки я повернувся з відпустки, наступного дня вранці моя рота знову їде, і знову в аеропорт. В жовтні ми були у старому терміналі, а в листопаді - в новому.

Наприкінці листопада батальйон повністю виходить із терміналу, після чого командування дало нам невеликий перепочинок. Ми відійшли в Запорізьку область і там доукомплектовувалися. Після терміналу багато хлопців відмовлялися кудись їхати.

 

В січні ми переїжджаємо в Миколаїв в середині січня, ми десь два дні збиралися, потім дві доби їхали. Приїхали розвантажилися, три дні. Потім нам знову дали наказ повертатися в уже зданий аеропорт. Пригнали для нас літаки - Іл-76 з Мелітополя. Але БТРи з обваркою (сітка) не заїдуть в літак. Довелося гнати їх своїм ходом. Поїхали у Водяне, Опитне.

Ми тоді були десь за 500 метрів від злітної смуги, а термінали вже були сепарські", - розповів колишній боєць АТО.

Попри те, що в аеропорту тоді тривали запеклі бої кожен день, 2 лютого цього року запам'яталось гранатометника В'ячеславу найбільше - в цей день він двічі дивом уникнув смерті.

"Другого лютого смерть двічі постукалась до мене - спершу вбило хлопця в 10 метрах від мене, а ще в цей же вечір куля стукнулась об каску. Куля не мала великої швидкості і не могла пробити каску, але якби вона влучила у вилицю чи в око, то мені було б непереливки", - згадує він.

Після Донецького аеропорту бійці 79-ї бригади вирушили воювати на Дебальцевському плацдармі, зокрема - боронили Логвинове.

 

Легендарні частини нашої Армії: 79-а Миколаївська десантна бригада - фото 15

Шеврон бійців батальйону "Фенікс" - "Вогонь лютих сердець"

Добровольчий батальйон "Фенікс" (3-й батальйон) був створений при 79-й бригаді в серпні минулого року. Командир батальйону - майор Сергій Почтаренко, перший командир - майор Семен Колейник (позивний "Браво"), який прославився після боїв на кордоні в червні-серпня минулого року. Батальйон створювався за ініціативою волонтера та радника президента Юрія Бірюкова. Зараз у "Феніксі" служать понад 500 військовослужбовців.

Легендарні частини нашої Армії: 79-а Миколаївська десантна бригада - фото 17

Зима 2015, 20-градусний мороз Фото: Ілля Шполянський

Ідея створення батальйону полягала в тому, щоб мотивувати добровольців АТО захищати батьківщину в лавах ЗСУ, а не в складі малоконтрольованих на той час добровольчих батальйонів.

 

 

Технічним оснащенням батальйону займалися волонтери та підприємства м. Миколаєва, а також частину бронетехніки (10 одиниць БТР-80) батальйон отримав з Президентського полку. Як розповідають військовослужбовці техніка була в жахливому стані - їм довелося своїми силами ремонтувати її.

Зі зброєю ситуація була не менш складною - нещодавно демобілізований навідник з гаубичної батареї третього батальйону Ілля Шполянський розповів, що їхній підрозділ отримав гаубиці з Білої Церкви, де їх використовували для святкових салютів. Гармати бійцям батальйону довелося "ставити на ноги" своїми силами.

На початку вересня Юрій Бірюков повідомив, що "Фенікс" отримав крупний калібр, але є одне "але" - зброя просто "древня".

"Батальон Феникс получил крупный калибр. Дашечки, Зушечки, Дешечки. Любимые игрушки батальона. А? Что? А, ну да, там еще гора Мух валяется. Тоже любим.

Дашка: станковый крупнокалиберный пулемёт ДШКМ, производство середина 50х годов. Относительно неплохая машина, особенно для установки на пикапы.

Зушки: 23-мм спаренная зенитная установка, производство 1963 года. Изначально разрабатывалась для борьбы с самолетами, но будучи установленной на УРАЛ или Камаз - отличная газонокосилка, а также деревокосилка. Видел их в деле, и не раз. И когда колонну сопровождает пару Зушек - едется легче и приятнее.

Дешка: 122-мм гаубица. Год производства неизвестен, но ходят слухи о том, что наши Дешки использовались в Киеве во время салютов.

Мухи: реактивный противотанковый гранатомёт РПГ-18. Используется по настроению. Настроение было хорошее, поэтому набили гору.

В кадр не попали гранатометы (АГС-17 "Пламя") и минометы (БМ-37, производства 1943, ааааааааа, года).

Батальон Феникс укомплектован тяжелым стрелковым оружием, хоть как-то", - відзвітував Бірюков після кількох тижнів "оббивання порогів" і розмістив відповідні фото у "Фейсбуці". 

 

"Помилкою було те, що всі посади в батальйоні були зайняті кадровими офіцерами. От якби хоч 50% з командирів були люди, які готові міняти систему, цей підрозділ не став звичайним батальйоном ЗСУ", - розповів боєць "Фенікса" Ілля Шполянський, відзначивши, що для реформування армії треба брати за приклад досвід формування Патрульної поліції.

"Прозріння" бійців АТО на війні та співпраця з місцевим населенням

Про спілкування з місцевим населенням depo.ua розповів колишній боєць батальйону "Фенікс" Ілля Шполянський. Взимку та навесні його батальйон стояв на Донеччині за 60 км на північ від Маріуполя.

За його словами, з місцевим населенням не було жодних конфліктів, навіть навпаки - бійці бригади допомагали в налагодженні хоч якоїсь системи надання медичної допомоги людям.

"Я там займав активну соціальну позицію щодо місцевих мешканців. Ми займалися і ФАПом (фельдшерсько-акушерським пунктом) місцевим, допомагали облаштуванням опалення, організували доставку ліків, давши тим самим можливість місцевим отримувати медичну допомогу. Справа в тому, що "швидкі" майже не їздять туди, а вільного транспорту зазвичай немає. Тому люди відрізані від світу. Магазини працюють, а з медичною допомогою все дуже складно".

За словами Іллі, особливої уваги в зоні АТО потребують діти, які з різних причин не змогли виїхати у більш спокійні регіони України.

"З місцевими дітьми в мене складались добрі відносини, бо я сам багатодітний батько. І спілкування з дітьми - це звична справа. Ми коли відпочиваємо від бойових дій займаємося різними роботами в селі (5 днів на позиціях, 5 днів у селі за декілька кілометрів від передової).

Легендарні частини нашої Армії: 79-а Миколаївська десантна бригада - фото 22

Кіт отримав від бійців "Феніксу" позивний "Патрончик". На цьому фото доїдає "вкрадену у дітей Донбасу" ковбасу

Відкрив для себе у армії хист до кулінарії. Почав готувати. Діти завжди приходили і допомагали. Обідали з нами, багато часу проводили з військовими.

Діти в зоні АТО - це болюча тема. Ми повинні зрозуміти, що в зоні АТО наші громадяни і вони потребують нашої уваги і підтримки", - сказав він.

 

За словами колишнього бійця "Феніксу", у прифронтових населених треба, щоб хоч хтось дбав про права та потреби місцевого населення, особливо дітей - правозахисників бійці АТО там не бачили - ні міжнародних, ні наших.

"Я б зміг вивозити звідти дітей, знайшов би куди. Але для цього є ряд юридичних, бюрократичних перешкод. Зокрема це стосується неповних сімей - потрібен дозвіл на вивезення від обох батьків, але з ними не можливо вийти на контакт. Не відчувається присутність влади, не кажучи вже про соціальних працівників", - розповів Ілля.

 

Добрі відносини з місцевим населенням дещо змінили і світобачення військових - згладили "гострі кути" у хлопців, які прийшли на війну з дуже войовничим, дещо радикальним настроєм. Йшовши на війну, вони очікували ворожого ставлення з боку місцевих, однак були приємно здивовані.

"Добровольці досить радикально були налаштовані, прийшовши на війну. Готові були бити ворога зі всіх сил. Це добре, але за рік служби вони "прозріли". Я був противником війни. Але розуміючи невідворотність війни, я пішов боронити Україну.

Вони еволюційним шляхом пройшли до того, що потрібен мир. Мир на наших умовах, а не на умовах Путіна. Дуже хочуть миру", - розповів Ілля Шполянський.

Ветеранські організації воїнів АТО

Повернувшись додому, військовослужбовці продовжують захищати Україну "в тилу", але вже менш військовими способами - ідуть в політику, займаються громадською роботою та об'єднуються у ветеранські організації.

Зокрема, бійці 79-ї бригади зорганізувалися у ветеранські організації у Миколаєві та Запоріжжі. Наразі вони займаються захистом прав учасників АТО, однак хлопці сповнені натхнення змінювати на краще життя свого міста і у їхні плани входить розширення сфери діяльності. 

Ветерани АТО у Миколаєві

Боєць гаубичної артилерійської батареї третього батальйону ("Фенікс") 79-ї аеромобільної бригади Ілля Шполянський очолює миколаївський осередок Всеукраїнської громадської організації "Асоціація інвалідів АТО".

До мобілізації Ілля був директором підприємства "Громадська організація інвалідів", де на той час працювало більше 20 людей.

Легендарні частини нашої Армії: 79-а Миколаївська десантна бригада - фото 13

Ілля Шполянський в зоні АТО

Засновник організації - Сергій Тріскач, досвідчений громадський діяч афганського руху, активний учасник Майдану.

Це досить жива і енергійна громадська організація, яка плідно і тісно співпрацює з учасниками АТО. У них уже є результати у сфері захисту учасників АТО.

"Свою участь ми бачимо значно ширше. Якщо раніше ветеранські організації бачили максимум своєї роботи у захисті прав учасників, то я бачу вплив ветеранської організації і спільноти на процеси в області, зокрема. Ідей багато. Ми запускаємо організацію вдвох з Олександром Терещенком, відомий "кіборг", який втратив обидві руки і око в Донецькому аеропорту, в минулому журналіст. На війну пішов добровільно. Шанована в Миколаєві людина", - розповів depo.ua Ілля Шполянський.

 

 

Місцеві чиновники ще не залучені до роботи організації, але все ще попереду.

Рада учасників АТО при Запорізькій ОДА

Запорізьким військовослужбовцям, які повернулися з війни, місцева державна обласна адміністрація запропонувала створити Консультативну раду учасників АТО при Запорізькій ОДА.

"Ми викликаємо "на килим" чиновників "на раз-два". Поки у нас не було ще жодної відмови, бо бояться нас (сміється)", - каже голова Ради "кіборг" В'ячеслав Зайцев, який до війни був науковим співробітником у національному заповіднику "Хортиця", а тепер завідуючий науковою бібліотекою.

Легендарні частини нашої Армії: 79-а Миколаївська десантна бригада - фото 13

"Кіборг" В'ячеслав Зайцев голова Консультативної ради учасників АТО при Запорізькій ОДА

Рада вирішує питання по декількох напрямках: виділення землі учасникам АТО, медичне забезпечення, транспортне забезпечення, психологічна допомога та інше.

У Раді є 5 комітетів. Перший займається отриманням статусу учасника бойових дій, це юридичний комітет. Зокрема, він допоміг вдові загиблого героя АТО, якій один з банків відмовився погашати кредит. Рада добилася погашення кредиту.

Другий - займається питаннями виділення земельних ділянок учасникам АТО. 

Третій - медична допомога, четвертий - психологічна допомога.

Є ще комітет "Освіта. Діти". Він займається в першу чергу хлопцями, які повернулися з АТО, допомагає їм з освітою, щоб підвищували свій фах. Також Рада відправляє дітей в різні туристичні поїздки - в Карпати, на Азовське море, в Угорщину їздили.

ОДА нам надала ветеранам АТО приміщення і налагоджує контакти з чиновниками, а фінансування діяльності здійснюється на волонтерських засадах.

Попри те, що В'ячеслав Зайцев балотується на місцеві вибори - в обласну та міську раду Запоріжжя - Рада учасників АТО при Запорізькій ОДА не є політичною організацією та не підтримує жодну з партій.

"Ми з хлопцями вирішили, що Консультативна рада та організації, що входять до цієї ради, не підтримують жодну з політичних партій та кандидатів, але члени Ради мають право балотуватися і бути обраним. Серед наших багато хлопців балотуються до різних партій, і я цьому радий. Є хлопці, які балотуються в мери, в голови сільрад. Я балотуюсь до міської та обласної рад. Але я балотуюсь не як голова Ради учасників АТО, а як колишній гранатометник 79-ої бригади, кавалер ордену "За мужність".

"Ми вирішили не спекулювати темою АТО", - розповів він.

Після року служби "кіборга" В'ячеслава перевели в оперативний запас, і як тільки його знову викличуть на війну - піде без вагань.

"Мобілізувати не мають права тільки народний депутатів, тому, якщо я ставши депутатом отримаю повістку, я без вагань піду.  У нас є хлопець, йому відірвало ноги, він з моєї роти. Хлопець зробив протези і зараз служить у пункті постійної дислокації бригади. Він не виконує зараз бойові завдання, але служить у війську. Мені було б соромно ховатися від мобілізації, дивлячись на цього хлопця", - сказав він.

comments powered by HyperComments